Lady Windsor

Життя Едварда Колі Берн-Джонса

Едвард Колі Берн-Джонс прийшов у цей світ 28 серпня 1833 року в Бірмінгемі, Сполучене Королівство. Його поява на світ була супроводжена тихою, важкою втратою: його мати, Елізабет Джонс, померла лише через шість днів після його народження. Він ріс у будинку, наповненому духом ремесла свого батька, Едварда Річарда Джонса, який працював рамником. Це раннє середовище було світом майстерності та деревини — місцем, де фізичні основи мистецтва створювалися задовго до того, як виникали самі полотна.

Хлопчик, якому судилося стати сер Едвардом Колі Берн-Джонсом, 1-м баронетом, виховувався батьком та економкою на ім'я Енн Сампсон. Його дитинство не було сповнене грандіозних жестів; воно було наповнене спокійною, споглядальною природою, яку плекали ті, хто піклувався про нього. Він пройшов шлях від індустріальної атмосфери Бірмінгемі до академічних залів Оксфорда — шлях, який зрештою відвів його від початкових намірів служити церкві до вивчення візуальних форм. Його життя стало повільним накопиченням інтересів, від теологічних до декоративних, і все це корінням сягало тих тихих спостережень його ранніх років.

Ранні роки, сім'я та навчання

Промисловий пульс Бірмінгема сформував його найперші роки життя. Народившись у 1833 році, він пережив у дитинстві важку втрату — смерть матері, Елізабет, яка померла лише через шість днів після його появи на світ. Він ріс у будинку, яким керував його батько, Едвард Річард Джонс, майстер рам, та економка родини Енн Сампсон. Це спокійне, домашнє середовище заклало фундамент для темпераменту, схильного до глибоких роздумів. Свої становчі дні він провів у тіні зростаючого промислового виробництва міста — у оточенні, що було надзвичайно далеким від тих середньовічних світів, які він згодом населить на своїх полотнах.

Його офіційне навчання розпочалося в класах граматичної школи імені Короля Едварда VI. З 1848 по 1852 рік він перейшов до більш технічного вивчення мистецтва в Бірмінгемській школі мистецтв. Саме тут почала вимальовуватися особлива точність його руки. Проте його шлях не був від початку визначений мольбертом. Він схилився до вивчення теології в Ексетерському коледжі Оксфорда. Це академічне прагнення до божественного та сакрального згодом знайде свій відгук у його візуальних образах, хоча фокус уваги художника змістився з церковної проповіді на мистецький пензель.

Братство та мистецькі кола

В Оксфорді тихі зали коледжу Ексетер привели його в орбіту Вільяма Морріса. Вони знайшли спільну мову в поезії та спільну тягу до середньовіччя — зв'язок, який визначить значну частину його подальшого життя. Ця дружба не була лише соціальною; це було спільне прагнення до особливого роду краси, яка озиралася в минуле, щоб знайти шлях у майбутнє. Вони були частиною групи, відомої як «Бірмінгемський гурток» — кола друзів, які поділяли ці інтелектуальні та естетичні інтереси, створюючи простір, де мистецтво та література могли доповнювати та підсилювати одна одну.

Його шлях привів його до учнівства під керівництвом Данте Габріеля Росетті, що стало кроком, який закріпив його в лавах Братства прерафаелітів. Це поєднання означало набагато більше, ніж просто спільний стиль; це було занурення в особливий спосіб бачення світу, що відкидав відшліфовані академічні традиції того часу. Його ранні роботи часто несли в собі відбиток впливу Росетті, особливо в тому, як він працював із тінями та створював важку, сповнену душі присутність своїх фігур. Він не просто слідував за рухом; він пройшов крізь нього, зрештою знайшовши спосіб перекласти ці спільні ідеали на власну, самобутню візуальну мову.

Техніка та художній стиль

Рука художника рухалася з особливою, тихою точністю. Значна частина його творчого процесу спиралася на техніку розмивання тушшю, метод, який він вдосконалив під час навчання в Оксфордському коледжі Ексетер. Він не просто наносив колір; він вибудовував його через багатошаровість. Ретельно накладаючи прозорі шари туші, він досягав тонкості тональних переходів і створював складні текстури, що надавали його полотнам особливої глибини. Такий підхід дозволяв йому вловлювати світло, яке здавалося м'яким і розсіяним, а не різким чи прямим.

Фігури в його композиціях часто мають витончену, подовжену якість. Вони граціозні та витягнуті, вони переміщуються крізь простори, що здаються ретельно вивіреними. Творчість Едварда Берн-Джонса стоїть на перетині різних художніх напрямів, поєднуючи детальну, щиру зосередженість прерафаелітів із декоративними схильностями естетизму та багатошаровими сенсами символізму. Він віддавав перевагу витонченим композиціям, що глибоко черпали натхнення у середньовіччі, проте результати виглядали самобутньо порівняно з епохою, до якої він звертався. Замість простого наслідування він прагнув виділити саму суть міфу та легенди, перетворивши її на візуальну мову тихої, меланхолійної грації.

• Колесо Фортуни (1875)
• Золоті сходи (1876)
• Сад Пана (1887)
• Зірка Вифлеємська (1888)

Меценати, майстерня та замовлення

Партнерство з Вільямом Моррісом перенесло його творчість з полотна у саму тканину повсякденного життя. Разом вони заснували фірму Morris & Co. — місце, де межі між високим мистецтвом та функціональними предметами розмивалися. Значну частину свого часу він присвячував розробці візерунків для текстилю та шпалер, а також створенню меблів, що здавалися корінням іншої епохи. Його почерк простежувався у багатьох домашніх інтер'єрах, формуючи речі, яких люди торкалися та серед яких жили щодня.

Світло стало його основним інструментом завдяки вітражам, які він створював. Ці вікна були встановлені в численних церквах та соборах, перетворюючи кам'яні інтер'єри на простір кольору та оповіді. Він підходив до скла з глибоким розумінням того, як крізь нього проходить світло, сприймаючи кожну шибу як частину великої історії. У 1881 році сфера його діяльності розширилася на приватні маєтки, де він створював проєкти для будинку та маєтку Вінланд.

• Вітражні проєкти для будинку та маєтку Вінланд, 1881 рік

Ключові твори та шедеври

У 1861 році він створив «Прекрасну Розамонду та королеву Елеонору» — полотно, що втілює приховану напруженість у стосунках між двома жінками. Сцена розгортається в розкішних покоях, де багрянець сукні переплітається із похмурою присутністю королеви. На задньому плані розкидані книги та вишукана кераміка, а настінний годинник невблаганно відлічує час. М'яке, розсіяне світло опускається на постаті, застиглі в моменті неминучої втрати.

Останні роки та смерть

Останнє десятиліття його життя було сповнене невпинного зростання офіційного визнання. У 1894 році він отримав титул баронета, що стало свідченням його високого статусу в британській соціальній та мистецькій ієрархії. Його вплив перетнув межі Ла-Маншу: у 1897 році він був обраний до Королівської академії наук, літератури та образотворчих мистецтв Бельгії. Ці почесті припали на період, коли його творчість ставала дедалі інтроспективнішою, тяжіючи до більш абстрактного підходу до форми та поглибленого відчуття меланхолії.

Як провідна постать естетизму, він незмінно залишався відданим пошуку краси. Його пізніші полотна часто торкалися тем втрати та пошуку духовного сенсу. Він продовжував творити до самої своєї смерті, що настала 17 червня 1898 року. Його відхід став завершенням великого шляху — кар'єри, яка змогла навести місток між ранніми ідеалами прерафаелітів та мінливими настроями пізньої вікторіанської епохи.

Спадщина та незгасний вплив

Сліди його майстерності залишаються в тому, як деталь та символізм переплітаються в єдине ціле. Його творчість несе в собі вагомі ідеали прерафаелітів, зосереджуючись на особливому розумінні краси та прискіпливій увазі до найменших дрібниць. Завдяки партнерству з Morris & Co., він допоміг повернути інтерес до традиційних ремесел, вивівши мистецтво за межі живописного полотна у текстури повсякденного життя. Ця праця допомогла змінити уявлення людей про важливість дизайну в текстилі та меблях.

Його присутність відчувається у світлі, що пробивається крізь вітражі. Ці вікна, знайдені у багатьох церквах та соборах, залишаються визначними зразками вікторіанського мистецтва. Він використовував колір та лінію, щоб перетворити скло на засіб розповіді історій. Вплив його специфічної естетики можна побачити в роботах багатьох художників, які прийшли після нього, ідучи шляхами, які він проклав своїми експериментами з формою та міфом.

• Колесо Фортуни
• Золоті сходи
• Сад Пана
• Зірка Вифлеємська

Де можна побачити його роботи сьогодні

Щоб особисто відчути майстерність художника, можна розпочати свою подорож у Волтемстоу, у Галереї Вільяма Морріса, де зберігаються дев'ять його творів. Цей простір пропонує спокійне та глибоке знайомство з витворами, які він створював у соавторстві з Моррісом. У Бірмінгемі Бірмінгемський музей та художня галерея береже шість його полотен, серед яких — Святий Павло 1862 року. Ці роботи розміщені в будівлі, що втілює промислову історію міста, де народився Едвард Берн-Джонс.

Лондон також відіграє значну роль у збереженні його спадщини. У Галереї Тейт представлено шість його картин, що дозволяє детально дослідити його особливе володіння лінією та кольором. Для тих, хто готовий до тривалішої подорожі, у паризькому Музеї д'Орсе знаходиться полотно Колесо фортуни, написане у 1875 році. Ця олійне живопис на полотні демонструє неймовірне вміння художника працювати зі світлом та передавати напруженість сюжету.

• Золоті сходи, Галерея Тейт, Лондон
• Колесо фортуни, Музей д'Орсе, Париж
• Стелла Веспертіна, Галерея Вільяма Морріса, Волтемстоу
• Серце троянди, Галерея Вільяма Морріса, Волтемстоу
• Данаї та мідна вежа, Музей Окслі, Оксфорд