Валенсійська тінь
Валенсія, приблизно 1410 рік. У родині ремісників народжується дитина — рід, чиє життя визначається невпинним ритмом ручної праці. Це Якомарт, хоча історія згодом шепотітиме його ім'я як Бако або Якомарт. Його ранні роки минають у місцевій готичній атмосфері, де він вбирає суворі, формальні структури іспанської традиції. Повітря в його майстерні наповнене ароматом пігментів та деревини — це фундамент технічної дисципліни, який залишається з ним навіть тоді, коли змінюється оточення.
Траєкторія його життя змінюється у 1442 році. Настає час виклику від Альфонсо V Арагонського. Художник залишає знайомі вулиці Валенсії заради Неаполя. Це той поворотний момент, на якому розвертається його стиль. На італійському півдні він зустрічає зовсім інше світло. Вплив Лоренцо Моно та флорентійських майстрів починає проникати у його роботи. Він не відкидає своє коріння; натомість він накладає нові перспективи та майстерне володіння теорією кольору на сувору валенсійську готику.
Життя між двома дворами
Постійні переміщення між Іспанією та Італією визначають його кар'єру. У 1445 році він повертається до Валенсії, проте тяжіння середземноморських дворів залишається непереборним. Вже до 1446 року він знову в Італії за проханням короля. Він мандрує Римом та Тіволі, проходячи тими ж шляхами, що й кардинал Альфонсо Борджіа — людина, яка згодом стане Папою Калікстом III. Ці подорожі — не просто екскурсії; це зустрічі з інтелектуальними течіями мінливої Європи.
Він остаточно повертається до Валенсії у 1451 році. Ставши придворним художником Хуана II, він осідає в період стабільної служби. Хоча його життя залишається значною мірою не задокументованим, його присутність відчувається в замовленнях, що наповнюють церкви регіону. Він приносить із собою особливий синтез: ретельний реалізм нідерландської традиції, що зливається з новою гуманістичною ідеалізацією італійського Відродження.
Живописний літопис
Значна частина того, що створив Якомарт, зникла в тумані часів, проте уцілілі фрагменти дозволяють реконструювати його бачення. Його творчість характеризується відмовою повністю підкоритися новому стилю Відродження; замість цього він тримається за силу ранньої нідерландської живопису. Наступні твори дають найчіткіше уявлення про його руку:
- Ретабло з Каті: пізня робота 1460 року, завершена у співавторстві з його послідовником, Хуаном Рехачем.
- Борджійський триптих: знаходиться в Колегіальній церкві Хатіви, свідчачи про його зв'язок із папськими колами.
- Катедральні панелі: зображення Святого Бенедикта та Святого Ільдефонса у Катедральному соборі Валенсії.
- Таємна вечеря: панель, що зберігається в Катедральному музеї в Сегорбе, датована 1450-ми роками.
Він залишає по собі спадщину впливу. Будучи наставником для молодших художників, він допомагав валенсійській школі проходити крізь період інтенсивної стилістичної трансформації. Він помер у Валенсії у 1461 році, залишивши після себе творчий доробок, що перекинув місток між середньовіччям та модерном.